Світові тенденції у сфері створення інновацій

У швидко мінливому середовищі завдання в сфері досліджень і трансферу технологій будуть вирішуватися по-новому. У справжньому розділі розглянуті деякі з основних тенденцій і факторів, які формують мінливий інноваційний ландшафт.

 1. Зникнення границь між фундаментальними й прикладними дослідженнями

У багатьох країнах інфраструктура знань організована відповідно до лінійної моделі. Академія й державні науково-дослідні організації відповідальні за фундаментальну науку, інститути прикладних досліджень переводять результати фундаментальних досліджень у технології, які можуть бути використані у виробничому секторі, що, у свою чергу, розробляє нові продукти й виводить їх на ринок. Однак у США й у багатьох країнах ЄС такий традиційний поділ праці між різними суб’єктами науково-дослідної діяльності в цей час ставиться під сумнів.

Всі частіше університети й інститути фундаментальних досліджень заохочуються до того, щоб розвивати підприємницький дух і освоювати сферу прикладних досліджень і навіть розробки нових продуктів. Зі своєї сторони, компанії приватного сектора проводять передові дослідження, особливо в нових галузях, таких як біотехнології, комунікації й інформаційні технології. Традиційні границі між фундаментальною й прикладною наукою стрімко тануть, і всім науково-дослідним інститутам (також як і університетам, інститутам і корпоративним лабораторіям) необхідно буде освоювати всю «ланцюжок знань» – діючи самостійно або налагоджуючи міцне й ефективне співробітництво з іншими організаціями.

Слідством розмивання границь між різними видами науково-дослідної діяльності й необхідності охопити весь ланцюжок знань є феномен, якому можна позначити як «інституціональну конвергенцію». У результаті підсилюється взаємна подібність всіх учасників науково-дослідної діяльності, у тому числі університетів, державних науково-дослідних організацій і корпоративних лабораторій.

2. Глобалізація: світовий ринок інновацій

Наукові дослідження швидко перетворюються в глобальний бізнес. Приватний сектор очолює цей процес. Компанії, що передбачають більші видатки на НДДКР,  організують дослідницькі філії по усьому світі. В основі цього процесу лежить інша світова тенденція – скорочення внутрішніх корпоративних дослідницьких підрозділів. Компанії всі частіше скасовують дослідницькі підрозділи корпоративного рівня, переводячи їх безпосередньо у ведення бізнес-одиниць або створюючи дослідницькі філії. Як слідство, корпорації ухвалюють рішення щодо покупці необхідних їм дослідницьких послуг, ґрунтуючись на їхній якості й ціні, відкриваючи в такий спосіб нові сприятливі можливості для державних науково-дослідних організацій – у випадку, якщо ці організації здатні провадити відповідну продукцію.

Якщо країна прагне успішно конкурувати на міжнародному рівні, їй необхідно домогтися відповідної якості продукції в певних галузях. При цьому є ймовірність, що таке прагнення буде суперечити традиційним національним (або регіональним, якщо мова йде про регіональні інститути) потребам, обумовленим суспільним інтересом. У результаті державні науково-дослідні організації виявляться під впливом протилежно спрямованих чинностей: з одного боку, вони повинні будуть прагнути до світового рівня якості, якому можна підтримувати тільки при наявності міжнародного ринку для їхніх послуг, а з іншої сторони вони повинні будуть служити місцевим, регіональним або національним інтересам.

 3. Виникнення й конвергенція технологій

Нові наукові прориви всі частіше відбуваються на стику визнаних дисциплін, у першу чергу біотехнології, інформатики, матеріалознавства, нанотехнологий і когнітивних наук. Розширюється загальна наукова база для конвергирующих технологій: математичне моделювання, теорія комплексних систем, моделювання біологічних систем і т.д. Конвергенція дисциплін веде до створення нових парадигм, що виходять далеко за межі традиційної мультидисциплинарной моделі.

Конвергенція технологій буде мати ряд наслідків для державних науково-дослідних організацій. По-перше, щоб бути ефективними, вони повинні будуть навчитися адаптувати наявний у них досвід і знання для рішення питань, які ставлять нові технології. По-друге, у деяких випадках конвергенція технологій приведе до утворення нових науково-дослідних інститутів. Але, оскільки багато хто з існуючих інститутів досить обмежені в коштах, а до установи нових інститутів міністерства науки більше не прагнуть, частіше створюються спеціальні програми або ініціативи на базі вже існуючих організацій.

 4. Користувачі: інновації, мотивовані попитом

Хоча наукові досягнення продовжують відігравати важливу роль у формуванні інноваційних систем, у багатьох секторах користувачі технологій також стають активними учасниками цього процесу. Користувачі-Лідери, у більшості випадків компанії, налагоджують зв’язки й укладають угоди з науково-дослідними організаціями – для того, щоб ці організації допомогли їм у рішенні проблем, що виникають при вдосконаленні товарів і процесів. У сфері комунікацій і інформаційних технологій кінцеві користувачі усе активніше беруть участь в адаптації й розробці нових програм. Недавно було оголошено про можливість створення персональних виробничих систем.  У США організації пацієнтів всі частіше беруть участь у підготовці й проведенні фармацевтичних досліджень, особливо в сфері рідких захворювань, поєднуючи при цьому уряд, корпоративних спонсорів і науково-дослідні інститути в товариства, що мають метою наукові дослідження й розробку нової продукції.

Можна чекати, що розділова лінія між виробниками й споживачами буде ставати усе тонше й тонше. Для науково-дослідних організацій це буде мати важливі наслідки в області методів організації й керування НДДКР. Науково-дослідні інститути будуть частіше взаємодіяти прямо з окремими споживачами/організаціями або мережами споживачів/організацій, що зажадає володіння мережними технологіями, розробки угод про власність на права інтелектуальної власності, рішення питань про використання державних коштів і т.п.

5. Транспарентність і підзвітність: «прозора наука»

Нові технології, такі як біотехнології, нанотехнологии й у деяких випадках комунікації й інформаційні технології, роблять (або будуть робити) глибокий вплив на користувачів технологій і породжують ряд соціальних і етичних проблем і питань, пов’язаних з конфіденційністю й безпекою. У багатьох європейських країнах довіра громадян до науково-дослідних організацій різко знизилося в результаті жарких дебатів, викликаних непримиренними протиріччями із приводу вірусу губчатого енцефаліту («коров’ячого сказу»), генетично модифікованих продуктів і нанотехнологий. У багатьох випадках споживачі почувають, що їх ігнорують, і відкидають нові технології, такі як генетична модифікація, споживчі вигоди від застосування яких сумнівні, а ризик відчуємо. Лише недавно деякі біотехнологічні компанії й науково-дослідні організації усвідомили, що, ігноруючи інтереси споживачів, вони й самі ризикують. Дослідницькі організації й державні органи відреагували тим, що стали активніше «роз’ясняти» споживачам вигоди згаданих технологій (правда, з невеликим успіхом), почали прибігати до діалогу й утягувати споживачів у процес прийняття рішень. Але цих зусиль поки явно не досить.

Нові технології вимагають значно більше широкого залучення громадськості до розробки програми досліджень і «виносять на суд публіки основні положення, цінності й подання, які рухають наукою». «Учені повинні прислухатися до найрізноманітніших форм прояву суспільного знання й соціального розуму й цінувати їх. Тільки зробивши інноваційні процеси відкритими вже на початковій стадії, ми можемо бути впевнені, що наука послужить загальному благу».

У цілому, можна говорити про наявність потреби в тім, щоб дослідження (уживаються в їхніх рамках дії, використання ресурсів і т.д.) стали значно більше прозорим і підзвітними зацікавленим сторонам. Це має деякі наслідки для державних науково-дослідних організацій.

По-перше, ефективність наукових досліджень починає оцінюватися більш широко – з погляду їхніх соціальних результатів, а не тільки властиво наукових досягнень.

По-друге, органи державного керування й науково-дослідні організації, також як і приватні компанії, розробляють нові методи залучення в процес споживачів і зацікавлених осіб і ефективного виявлення їхніх потреб.

По-третє, у цей час уживають систематичні спроби прорахувати можливі наслідки впровадження нових технологій за допомогою таких мір як прогнозні дослідження, оцінка технологій і соціальних, економічних і екологічних наслідків їхнього впровадження. Державні науково-дослідні організації повинні будуть нарощувати свій потенціал, для того щоб проводити дослідження такого роду професійно й ефективно.

6. Керування: до мережного співробітництва й відкритих інноваційних систем

Винятково важливим фактором є розвиток мережних інноваційних систем і НДДКР, заснованих на мережному співробітництві. Компаніям і науково-дослідним організаціям треба усе більше фокусироваться на певних ключових компетенциях або продуктах, що здійсненно лише за умови налагодження ними широкого мережного співробітництва з іншими учасниками інноваційної системи. НДДКР повинні проводитися з обліком того, що вони є складовою частиною усе більше великих інноваційних процесів. «Відкриті інновації» – це словосполучення є сьогодні ключовим для Європи.

У відкритих інноваційних системах у різних процесах і в різний час організації грають різні ролі. Компанії проводять наукові дослідження в рамках спільних програм і проектів, але можуть і фінансувати реалізацію окремих дослідницьких проектів державними науково-дослідними організаціями. Університети можуть займатися фундаментальними вишукуваннями, а можуть і піти в бізнес, створюючи дочірні компанії. Державні науково-дослідні організації можуть у те саме час і співробітничати, і конкурувати з університетами в рамках різних проектів.

 Ефективні зв’язки між учасниками процесу, що ставляться як до дослідницького, так і до недослідницького сектора, є ключовою умовою побудови відкритих інноваційних систем. «У міру того як стираються розходження між фундаментальними й цільовими дослідженнями й росте потреба в тім, щоб державні дослідження відповідали потребам бізнесу й цивільного суспільства, з’являється необхідність у більше широких і ефективних зв’язках між наукою й інноваціями. Такі зв’язки сприяють як тому, щоб прискорити промислове впровадження й комерціалізацію результатів досліджень, отриманих у державному секторі, так і тому, щоб ці дослідження служили рішенню соціальних і економічних проблем. Зв’язку між наукою й інноваціями можуть приймати найрізноманітніші форми, від контрактного виробництва, спільних досліджень і обміну персоналом до ліцензування технологій і створення дочірніх фірм».[112] У Прикладі 7.1 представлені деякі із численних механізмів, які можуть застосовуватися для налагодження ефективних зв’язків між інноваційними організаціями.

Один з методів, якими держава намагається стимулювати науково-дослідні організації до спільної роботи (одночасно скорочуючи видатки, оскільки бюджети на наукові дослідження досить обмежені), – це відмова від створення нових інститутів, призначених для розвитку новітніх галузей наукових досліджень (таких як нанотехнологии). Замість цього держава спонукує існуючі організації співробітничати в рамках «спеціальних програм», «нових ініціатив», «центрів знань» і «віртуальних інститутів». Як приклад можна привести реалізовану в Нідерландах Національну ініціативу в області геномики, організовану у формі мережі (з конкретними строками реалізації поставлених цілей) на базі існуючих науково-дослідних інститутів.

 Створення мережевих зв’язків між учасниками інноваційної системи

• Обговорення питань про відкриті інноваційні системи, зникнення границь між видами досліджень і мережному співробітництві дозволяє зробити ряд загальних висновків:
• Самий головний висновок – зростаюча здатність до ефективного мережного співробітництва є основним чинником успіху науково-дослідних організацій і інших учасників інноваційних систем.
• У відкритих інноваційних системах стає усе складніше мислити в термінах фіксованих ролей для кожного з їхніх учасників, і поділ праці між учасниками може мінятися час від часу.
• 3. Ключовими завданнями стануть пошук нових способів спільного керування активами (правами ИС) в умовах мережного співробітництва й налагодження частно-державного партнерства.
• 4. Організація мережних програм і проектів, особливо на ранніх стадіях їхнього розвитку, коли повинні визначатися спільні цілі й взаємні зобов’язання, має велике значення.
• 5. Відкрита інноваційна система вимагає розробки нових методів звітності й оцінки результатів як альтернатива механізмам твердого контролю, які можуть лише викликати зниження настільки необхідної творчої активності науковців.
• 6. Щоб успішно вирішувати проблеми, що виникають при проведенні НИОКР, складність яких стрімко зростає, потрібний висококваліфікований персонал, що володіє гнучкістю й неабиякими підприємницькими здатностями й владеющий навичками мережного співробітництва.
• 7. Інституціональне навчання й менеджмент знань особливо важливі для підвищення ефективності державних науково-дослідних організацій, що необхідно в умовах загострення конкуренції в сфері наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт і інноваційних послуг.

Проект «Наука і комерціалізація технологій» (EuropeAid/115381/C/SV)