Сутність стратегічного планування і його переваги

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ являє собою набір дій і рішень, початих керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей.

Відповідно до Пітера Лоранжу, процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його завдання – забезпечити нововведення й зміни в організації в достатньому ступені. Точніше кажучи, він бачить чотири основних види управлінської діяльності в рамках процесу стратегічного планування. До них ставляться: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішня координація й організаційне стратегічне передбачення.

РОЗПОДІЛ РЕСУРСІВ

Даний процес містить у собі розподіл обмежених організаційних ресурсів, таких як фонди, дефіцитні управлінські таланти й технологічний досвід.

АДАПТАЦІЯ ДО ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Адаптацію варто інтерпретувати в широкому змісті слова. Вона охоплює всі дії стратегічного характеру, які поліпшують відносини компанії з її оточенням. Компаніям необхідно адаптуватися до зовнішніх як сприятливим можливостям, так і небезпекам, виявити відповідні варіанти й забезпечити ефективне пристосування стратегії до навколишніх умов. Стратегічне планування процвітаючих компаній має справа зі створенням нових сприятливих можливостей за допомогою розробки більше зроблених виробничих систем, шляхом взаємодії з урядом і суспільством у цілому й т.д.

ВНУТРІШНЯ КООРДИНАЦІЯ

Вона включає координацію стратегічної діяльності для відображення сильних і слабких сторін фірми з метою досягнення ефективної інтеграції внутрішніх операцій.

УСВІДОМЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРАТЕГІЙ

Ця діяльність передбачає здійснення систематичного розвитку мислення менеджерів шляхом формування організації, що може вчитися на минулих стратегічних рішеннях. Здатність учитися на досвіді дає можливість організації правильно скорегувати свій стратегічний напрямок і підвищити професіоналізм в області стратегічного керування.

Роль керівника вищої ланки укладається в більшому, ніж просте ініціювання процесу стратегічного планування. Вона також пов’язана зі здійсненням, об’єднанням і оцінкою цього процесу.

Перш ніж приступитися до вивчення різних елементів процесу стратегічного планування, корисно розглянути модель цього процесу. Не дивно, що динамічна природа організацій утрудняє введення однієї специфічної моделі процесу планування. Загалом, на мал. 1. намічені найбільш істотні управлінські функції, за допомогою яких плани перетворяться в дію.

Слово “стратегія” відбулося від грецького strategos, “мистецтво генерала”. Військове походження цього терміна не повинне викликати подиву. Саме strategos дозволило Олександрові Македонському завоювати мир.

СТРАТЕГІЯ являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації й досягнення її цілей.

Кілька основних тез, що ставляться до стратегії, повинні бути зрозумілі й, що більше важливо, прийняті вищим керівництвом. Насамперед, стратегія здебільшого формулюється й розробляється вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь всіх рівнів керування.

Стратегічний план повинен розроблятися скоріше з погляду перспективи всієї корпорації, а не конкретного індивіда. На особистих підприємствах засновник підприємства може дозволити собі відносну розкіш сполучити особисті плани зі стратегією організації. На більшості фірм із широким володінням акціями подібної розкоші може не бути. У той час як глава корпорації, можливо, побажає мати приватний реактивний літак, особняки на обох узбережжях, розкішні кабінети тощо, насущним інтересам організації ці привілеї щонайкраще служити не можуть.

Стратегічний план повинен обґрунтовуватися великими дослідженнями й фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренції й інших факторах.

Рис. 1. Процес стратегічного планування

Стратегічний план надає фірмі визначеність, індивідуальність, що дозволяє їй залучати певні типи працівників, і, у той же час, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для організації, що направляє її співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.

Нарешті, стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але й бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їхню модифікацію й переорієнтацію. Загальний стратегічний план варто розглядати як програму, що направляє діяльність фірми протягом тривалого періоду часу, усвідомлюючи тім, що конфліктна й постійно мінлива ділова й соціальна обстановка робить постійні коректування неминучими.

ПЛАНУВАННЯ І УСПІХ ОРГАНІЗАЦІЇ

Деякі організації, як і індивіди, можуть досягти певного рівня успіху, не затрачаючи великої праці на формальне планування. Більше того, стратегічне планування саме по собі не гарантує успіху. Так само як автомобіль із чудовою конструкцією двигуна не зможе рухатися, якщо він заправлений бензином низької якості, так і організація, що створює стратегічні плани, може зазнати невдачі через помилки в організації, мотивації й контролі. (Вплив “що” і “як” на діяльність організацій узагальнене в табл. 1.). Проте, формальне планування може створити ряд важливих і часто істотних сприятливих факторів для організації.

Сучасний темп зміни й збільшення знань є настільки більшим, що стратегічне планування представляється єдиним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву кошти створення плану на тривалий строк. Стратегічне планування дає також основу для ухвалення рішення. Знання того, чого організація хоче досягти, допомагає уточнити найбільш підходящі шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при ухваленні рішення. Приймаючи обґрунтовані й систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик ухвалення неправильного рішення через помилкову або недостовірну інформацію про можливості організації або про зовнішню ситуацію. Планування, оскільки воно служить для формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної мети усередині організації.

Сьогодні в промисловості стратегічне планування стає скоріше правилом, чим виключенням. Аналіз обще фірмової стратегії компанії “Истмен Кодак” у міжнародних умовах можна знайти в прикладі 1.

Джерело: Benjamin В. Tregoe and John W. Zimmerman, “The New Strategic Manager” Business

 Недавні дослідження 500 компаній зі списку журналу “Форчун”, виконані Статтю й Тейлором, виявили ряд цікавих фактів щодо стратегічного планування2. Було виявлено, що для стратегічного планування характерні наступні положення.

1. Невеликий плановий відділ (менш 6 чоловік) корпорації доповнюється плануванням на нижчих рівнях.
2. Вік функції планування навіть у найбільш великих корпораціях нараховує менш десяти років.
3. Стратегічні плани розробляються на нарадах вищого керівництва корпорації, проведених щорічно.
4. Річний стратегічний план поєднується з річним фінансовим планом.
5. У більшості організацій уважають, що функція планування може бути вдосконалена.

 Багато досліджень ясно показують, що планування приносить користь. Ці дослідження вказують на сильну позитивну кореляцію між плануванням і успіхом організації. В одному дослідженні докладно проаналізовані відповіді на питання анкети, отримані від 217 віце-президентів 109 найбільших американських корпорацій. Було встановлено, що керівники, що становлять плани своєї роботи, домоглися більшого успіху по показниках відносини прибутку до обсягу реалізації й доходу на капітал3. Інші дослідники проаналізували діяльність 105 найбільших компаній США й 105 середніх і малих фірм. Вони виявили, що фірми, що застосовують у себе формальне планування, мають найвищі темпи росту.

Ще більш складні дослідження проводилися по вивченню роботи 36 фірм у фармацевтичній, харчовій, хімічній, сталеливарній, нафтовій і машинобудівній галузях промисловості. Щоб звести до мінімуму вплив інших змінних факторів, фірми були розподілені по парах відповідно до величини, галуззю й іншими показниками. На початку дослідження жодна з фірм, зведених в 18 пару, не займалася формальним плануванням. Потім одна з фірм у кожній парі початку застосовувати формальне планування. За діяльністю всіх 18 пар фірм велося спостереження протягом 7 років. За такими показниками, як прибуток на інвестований капітал, доходи на акції й зростання доходів розраховуючи на акцію, результати діяльності компаній, які застосовували планування, перевищували результати тих компаній, які цього не робили. Додаткові дослідження були присвячені вивченню роботи фармацевтичних і хімічних компаній протягом наступних 4 років. Вони показали, що фірми, що застосовують у себе формальне планування, продовжували працювати продуктивніше, ніж компанії, де це планування було відсутнє. Вони навіть розширили рамки своєї успішної діяльності.

Рис. 2. Формулювання місії й цілей

Описані вище дослідження ставилися головним чином до планування на рівні вищого керівництва. Проводилися також дослідження, які вказували на кореляцію між плануванням і підвищенням ефективності на нижчих рівнях організації. Дослідження роботи залізничних майстрів виявило, наприклад, що майстри з більше високою продуктивністю приділяли більше часу плануванню, чим майстри з поганими виробничими характеристиками. Ще одні дослідження, узагальнені Филли, Хаусом і Керром, показали, що є тенденція встановлення зв’язку не тільки між плануванням і підвищенням продуктивності, а також між плануванням і задоволеністю роботою.

Формулювання стратегічного плану являє собою ретельну, систематичну підготовку до майбутнього (рис. 2.). Якщо всім керівникам треба в тім або іншому ступені займатися формальним стратегічним плануванням, то складання стратегічних планів для всієї організації є, у першу чергу, обов’язком вищого керівництва. Керівники середньої й нижчої ланки беруть участь у цій роботі, надаючи відповідну інформацію й забезпечуючи зворотний зв’язок.

У великих організаціях, що займаються складним формальним стратегічним плануванням, керівництво майже завжди оформляє плани в письмовому виді; можуть існувати тисячі письмових документів, що ставляться до планування. Однак висвітлення специфіки планування і його численних варіантів виходить за рамки даної роботи. Ми зосередимо увагу на ключових компонентах організаційного планування: цілях, руководствах для прийняття рішень і практичних дій, що охоплюють стратегії, політику фірми, процедури, правила й бюджети; а також основні етапи процесу планування. Ключові компоненти будуть розглянуті детально, починаючи із цілей і місії організації.

  Джерело: Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту

Динамічний процес стратегічного планування є тією парасолькою, під якою укриваються всі управлінські функції. Не використовуючи переваги стратегічного планування, організація в цілому й окремі співробітники окремо будуть позбавлені чіткого усвідомлення мети своєї діяльності. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління членами організації.